Колись плекали
мрії кришталеві...
Колись кохали
й вірили в життя...
Та час сплива...
Принади всі життєві
невідворотно
кануть в небуття...
Розбиті вщент
всі кришталеві мрії,
по них життя
бульдозером пройшло...
Від сподівань,
любові та надії
що залишилось?
Тільки бите скло...
Ні, я не плачу -
плакати не треба!
Я посміхаюсь
навіть залюбки...
Та все частіше
я дивлюся в небо -
де улітають
в небуття хмарки...
Емма Іванова.
07.11.2020р.