Домівка пуста. Розійшлися усі –
Робота, навчання, у мандри.
І відгук лунає їх голосів
Та охи старої мансарди.
Журби, ось, квапливу я чую ходу,
Що крісло займає у залі.
До неї я теж підійти підійду,
Забравши в сусіди печалі.
А сум котрий день,
як непрошений гість
сидить, не вступає в розмову.
І тиша. Я чую, як скрипнула вісь
Земна. Як пручається слово…