на бЕрезі неба,
при самій землі, –
не чув я: сам знаю...
на березі неба,
з життя ув імлі, –
на промінь стікаю...
для всенького роду
тут знАйдете згоду, –
з найвищого мита...
волОшковоквіту,
небесновідмиту, –
чи й мову, – спів, жита...
поміж землі й небес,
наскрізь лайна, чудес, –
б’є Світла прибій...
своє домиває,
собі добирає, –
то хто ж йому свій???
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
й сьогодення все з терпіння:
й учорашнє би забути;
як? до завтра?? перебути???
як сам з хліб, — а їсть сумління...
а когось й воно обтяжить:
а в гнів з пів, решт врешт в розваги;
бач? впустілі сенси?? й вАги???
бач, — й життя вже ніц не важить...
й лАнтухами пруть сю долю:
й шлях то є, а то й немає;
власну душу — хто ж пізнає...
Луже! Полю!! ми — по Волю!!!
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Ні дня, ні каїну, ні юді, не рідня, — але бачмо й поверх прийшлих з тутешніми хробаків із vip-хробаками!
ПЕРЕступимо, ПЕРЕможемо, ПЕРЕвернемо... Гідне — вернемо до розтасканої й спотвореної нашої Історії...
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
А наступні рядки розмістив у неті Ігор Роздобудько.
Письменник із Сіверщини Олексій Перовський (1787–1836), який писав під псевдонімом Антоній Погорільський, який відомий пересічному читачеві, перш за все, за своїм хрестоматійним твором «Чорна курка, або Підземні жителі», який був написаний на замовлення його племінника, юного Толстого; який, так само, як і герой цієї повісті-казки, відбував навчання, наче покарання, в російському пансіонаті...
На портреті Карла Брюллова Антоній Погорільський зображений на тлі палаючої Москви 1812 року, яку зобразив у своїй повісті «Лафертівська маківниця» [раптом тут є читач — негайно поверни голову до світлини: це та картина!]...
Але мало відомо сучасному читачеві, що Антоній Погорільський був українським патріотом, який, ледь не першим у російській літературі, почав писати про Україну з гордістю та пошаною. І це не дивно, адже Олексій Перовський був онуком останнього українського гетьмана часів Гетьманщини, Кирила Розумовського (1728–1803)...
А родове прізвище його походило від одного з маєтків Розумовських, Перова, яке є зараз одним з районів міста Москви. Псевдонім же Погорільський походив від іншого маєтку його дідуся, Погорільців (зараз Семенівський район Чернігівської області), де, наче київський та чернігівський пустельник святий Антоній Печерський, провів велику частину свого життя цей новий Антоній – Погорільський...
Тут, як і в ще одному маєтку свого дідуся-гетьмана, Красному Розі, що на Стародубщині (колишня українська земля, зараз Брянська область Росії), виховував Олексій Перовський свого племінника Олексія Толстого, та писав свої твори про Україну та українців.
Це була збірка оповідань «Двійник, або мої вечори в Малоросії», де, до речі, Погорільський першим у російській літературі використовував термін «двійник», якого до того не було в російській мові, і роман «Монастирка», дія якого відбувається саме на Північній Сіверщині, тобто в тих місцях, де жив сам автор...
Роман «Монастирка» мав неабиякий успіх у читачів усієї Російської імперії. Цікаво, що коли через кілька років із друку вийшли перші оповідання з «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» нікому не відомого ще Миколи Гоголя, багато хто вважав ці твори літературною містифікацією Погорільського, бо Антонія Погорільського знали тоді всі, а Гоголя ще ніхто...
Важливим для нас є і той факт, що у своєму романі Погорільський використовував ім'я українців для жителів тодішньої України. І це заперечує недолугі твердження російських шовіністів, які твердили та твердять, що українців нібито «вигадали в австрійському Генеральному штабі». А ось Антоній Погорільський знав українців уже в 30-х роках ХІХ століття. Наведу, для прикладу, один уривок із його «Монастирки»: «Їстівні припаси в Малоросії дешеві і до того ж вживаються свої. Гуральня надає м'ясо і ласе для українців сало, селяни – яйця та птицю; горілка і наливки також не купуються; пунш для звичайних гостей робиться зі спирту, настояного на мурахах і званого мурашковим, а для рідкісних гостей подають ром, який в новітні часи примудрилися також робити вдома з тієї ж горілки»...
Виховав українським патріотом Антоній Погорільський і племінника, Олексія Толстого (1817–1875). Але про нього мова буде наступного разу...
(І. Р. народився у Москві. Історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії. В українському русі Росії з 1990-х років. Колишній пресаташе Українського історичного клубу в Москві. Автор творів про історію української діаспори в Росії: «Стародубщина. Нарис українського життя краю», «Східна Слобожанщина. Українці навколо України», «Донщина та далі на Схід»)