Не знали ми, де вітер народився -
Отой, що спокій з наших мрій зривав,
Коли в саду зітхання наодинці
Чекали ми пробудження заграв.
Шукав привітну пастку кожен спогад
Про наші світлі доленосні дні.
Сумні про все запитують у Бога,
А ми бували більше, ніж сумні.
З тобою переходили всі межі,
З весни робили крок у листопад.
За відданими небо пильно стежить,
Щоб тихо бути мудрістю порад.
На щастя, грізний вітер загубився,
Привабили його чужі краї.
Здавалося, що він любові вбивця,
А з'ясувалось – оживив її.