Вона не боялась дощу, й похмурого сірого неба,
Бо вміла творити красу, тепло дарувати від себе,
Проникливо Всесвіт вкладався у погляд єдиний на світі.
Зігрітись немов намагався у світлі її софітів.
Вона не боялась дощу, бо мала чарівну здатність
В полотна вживляти красу, і світло, і квіти, і радість.
Побачення з теплим дощем, у сукні з гарячим багрянцем,
Бажала понад усе, і з листям кружляти у танці.
На фото застив силует, розкішно, в анфас і в профіль.
У неї «щось є» із дощем!
Чи просто закохана в Осінь?!