Квітуча калина лише весною,
Милується собою молодою,
Такою пишною, такою запашною.
Та квіт проходить разОм із весною.
А влітку калина листвою буяє,
Колише під вітром, немов розмовляє.
Дощем умивається, на сонечку сяє,
І силою сонця плоди напуває.
Осіння калина вплітає у коси
Червоні коралі, небачені досі.
Між листям красується, як вранішні роси.
Немов прикрашає Матінку-Осінь.
Червона калина і взимку червона -
Нею полАсує й синичка, й ворона.
Бо тягне птахів на морозяні крона.
Тож і взимку Калина поважна Персона.