Поет
Шановний редакторе!
Надсилаю вам вірші.
Прочитайте їх завидна та без смутку на душі.
Хочу знати вашу думку,
Лиш мене ви не щадіть.
Шапкознайство, друзів, рюмку
До уваги не беріть.
Знаю, важко це читати,
Лиш умова – геть жалі.
Не втрачаю я ні хати,
Ні багатства, ні землі.
Що писав я безугарно,
Бачу й сам. Підвів і вас.
Видно тратив таки марно
Я папір, чорнило й час.
Та не арз до мене мати
Говорила із жалем:
Краще було тобі стати
Дроворубом, ковалем.
Помилки свої тепер я
Виправлять не хочу.
Що зубами гриз і тепер я,
Віддам неохоче.
Що слова прямі, одверті
Зажуруся кріпко.
Заболить в грудях до смерті,
Скоробиться клепка.
Шкодувать мене не треба,
Співчувати - тоже…
А бездарність громом з неба
покарай ти, Боже!
Редактор
І.К. шановний добрий день!
Вітаю, любий друже.
Вашу збірочку пісень
Прочитав байдуже.
Страшно вузький у вас світ,
Горизонт і тема.
Без фантазії політ
Та на життя рема.
Скарги, сльози, маячня, -
Заняття невдячне.
Тільки рима не проста,
Одне зерно ячне.
Важко, вірте, це читати
Звичайній людині.
Ви про душу – та як знати,
Де та душа нині?
Мало думки, історії
Від життя далеко
Мов в вузькому коридорі
Без голів портрети.
Правда, є таки тут дещо.
Приклад: гарні рими.
Мій товариш писав краще,
Та давно покинув.
Одним словом, зрозуміє
Кожен тут з півслова:
Як на вітрові провієш,
То одна полова.
Краще косу брати в руки,
Молоток, зубило.
Щоб від творчої спонуки
Хліба привалило.
Придивіться: шипи в рози –
Невід’ємне діло.
Кому служать ваші сльози -
ось незрозуміло!?
Поет
Краще бути з людьми разом,
Підкоритись долі,
Світ коптити за наказом
У земній юдолі.
Але їжу смаковиту
Нутро не сприймає.
Світ машинний сексом вкритий
Вбогістю проймає.
Так, смішний я, старомодний,
І вам не потрібний.
Хоч, мов пес, сиджу голодний –
Гавкати не здібний.
Вийміть з рук перо у мене,
З грудей візьміть серце,
Щоб не мучилось, шалене
По ночах у герці.
Не плакало, не боліло,
На світ не дивилось.
А завмерло, заніміло,
Скверною вдавилось.
Не водило б на папері
Рядки серед ночі.
Зачинило у світ двері,
Засліпило очі..
Тай вам жодного я слова
Дарма не дарую.
Краще вже нехай корова
З сіном ремигає.
Знаю – я відстав у часі,
Книжок начитався.
І Пегас мій на Парнасі
Самотнім зостався…
То зженіть його в долину,
На зелену пашу..
Бийте палкою скотину,
Хоч чорт маму вашу!
«Земля людей» - збірка
Галета Іван Кирилович