Майже за Аркадієм Аверченко.
Отаке живе дівчисько:
Чорні брови, біле личко.
Як буває з кожним з нас
Занедужала невчас.
Недалеко від біди –
Час до лікаря іти.
-Роздягайся, не вагайся
Я ж не хто-небудь, а лікар
Все, що треба – підкажу.
Але що це в вас? Це губи?
Тож вони для поцілунків.
А що це в вас? Це груди?
І вже руки простяга.
Відштовхнула руки гордо,
І нахабу – лясь! по морді.
Буде знати як чіпати
Горду дівочу красу.
-Я ж поскаржитися можу.
До юриста навіть вхожа.
За такі похабні вчинки
До Сибіру запечу.
Та юрист той теж не проти
Залицятися до вроди –
На дівчину звівся смачно.
Роздягайся, каже владно,
Треба алібі знайти.
Збожеволів ти, падлюко?
Прибери від мене руки!
Я цілком благопристойне,
Дівча років двадцяти.
-Ой, піду я до сусіда
І поскаржуся на діда,
Що вщипнув мене за ляжку
І про лікаря скажу.
-Але що це? Що за жарти?
Щоб взяла вас лихоманка.
Скривдить дівчину не важко
Зговорились всі – чи що?
Заплуталась зовсім птаха,
Вже не знає бідолаха:
Де ж вони - оті джентльмени,
Що показують в кіно?
Мораль буде передчасна.
Справа давня та й сучасна–
То ж своє останнє слово
Скажуть хай чоловіки.