(байка)
З кошари вівці пропадати стали –
Давно такої не було біди.
Коли обстежили усе – дізнались,
Що від кошари в ліс ведуть сліди.
Пес носом поводив: «Це Вовка запах!
Та й лапа формою – немов моя.
Ну що за звір – ні сорому, ні страху!
Як носить на собі таких земля?»
Щоби звільнити край свій від тривоги,
Тварини вирішили прямо тут:
Нехай усі самці, що мають роги,
Над злодієм у лісі вчинять суд.
Зібралися, ще й роги нагострили,
Баран, Козел і велетень Бугай.
Від гніву клекотіли в м’язах сили:
На кару, сірий злодію, чекай!
Зустріла біля лісу їх Лисиця:
«Навіщо в ліс шановне панство йде?»
Дізнавшись, їм сказала: «Схаменіться!
Давно вже Вовк нічого не краде.
Вже майже рік, як він не їсть скоромне,
Не їсть і рибу – веганом Вовк став.
Він став святим – хоч зараз на ікону.
На гріх йдете… Побійтеся Христа!»
І судді ті повірили Лисиці,
Додому повернулися ні з чим…
І знову стали пропадати вівці,
Зникати й кури стали теж вночі…
Мораль таку народ склав про довіру:
У вічі – лис, а поза очі – біс.
І вовк, хоч навіть поміняє шкіру,
Завжди носитиме овець у ліс.
20.12.2020 р.