Бо на світлинці сам дідух, символ духа наших пращурів: а це й Різдво, хто Його поділяє; й все сприйме, бігме!!!
Не перечепіться лишень: бо зріс поріг, по бісів би ріг; ні дня, ні каїну, ні юді, не рідня, — та жодною мовою...
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
5.ua вирішив розповісти про перипетії новорічних святкувань українців: "В Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію: наші прадіди у різний час святкували Новий рік і в березні, і у вересні, і в січні – та й тепер 2 рази.
Новий рік – одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят. Це, мабуть, єдина подія, яку протягом століть відзначають у всіх країнах і на всіх континентах, яку знають і з нетерпінням чекають люди, різні у своїх етно-національних традиціях і релігійних переконаннях.
Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалося змішане язичницько-християнське святкування Нового року.
Вважалося, що на ці свята пробуджувалася і ставала небезпечною нечиста сила. Довгі століття люди вірили, що до столу приходили душі померлих родичів, яких боялися і намагалися умилостивити.
Побутувало й уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. Про цю ніч, як і про свято Івана Купала, існували перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що новорічний день впливає на долю всього року. Це породило звичаї, обряди, забобони та обмеження, в яких відбився і світогляд хлібороба, і його невпевненість у завтрашньому дні, і страх перед стихійними силами природи.
Традиційна новорічна обрядовість українців – це низка зимових свят, серед яких особливо виділяються 12 днів, на які припадали 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за "старим" стилем.
Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення, ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів.
Вечір 31 грудня називали щедрим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив із сокирою до дерева, звертаючись до нього: "Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю" – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо.
Були популярними новорічні прикмети й ворожіння.
На Полтавщині в новорічну ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі – на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб.
Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), ритуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") тощо. Деякі з них широко побутують і донині.
В Україні традиційним святковим символом Нового року була не зелена ялинка, а дідух. Виготовляли його з кулів або першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, зв'язували в пишний вінок. Знизу робили йому "ноги", щоб дідух міг стояти. Верхівка ж нагадувала сніп із колоссям. Гілки дідуха прикрашали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами. У світлиці дідуха ставили напередодні багатої куті, а виносили аж після всіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.
Спочатку Новий рік для наших предків був цілком весняним святом. У багатьох стародавніх народів святкування Нового року зазвичай співпадало з початком відродження природи і було приурочене до початку землеробських робіт. Слов'яни також початок нового року асоціювали з приходом весни. Зима втекла – отже, настав новий рік.
Точно сказати, як відзначали свято в язичницькі часи на теренах Київської Русі, не можуть жодні історичні джерела, але, найімовірніше, його пов'язували з появою нового місяця та святкували в переддень весняного рівнодення, називаючи "Новим Літом".
Про те, що березень символізував початок нового року та нового життя, свідчить і язичницький звичай у березні влаштовувати врочистий обід – "тризну" – на честь померлих родичів, вважають дослідники. Наші предки оспівували кінець зими і палили солом'яне опудало, що символізувало зв'язок початок нового життя природи. В Україні така тризна відбувається досі, і теж навесні, але не завжди в березні, бо цей звичай пов'язаний у нас із Великодніми святами.
Березневе святкування нового року підтверджують і назви місяців, які досі збереглися в романських мовах. Деякі місяці успадкували латинські назви з порядку свого настання: наприклад, september (вересень) у перекладі означає сьомий, october (жовтень, від лат. octo) – восьмий, november (листопад, від лат. novem) – дев'ятий, decеmber (грудень, від лат. decem) – десятий.
Такі назви збереглися завдяки тому, що у Стародавньому Римі рік тривав 304 дні і поділявся на 10 місяців, першим із яких був березень. Згодом імператор Нума Помпілій додав іще два – januarius (січень) на честь бога світла Януса та februarius (лютий) на честь бога сонця Феба. Юлій Цезар ввів новий календар, за яким датою зустрічі Нового року стає перший день січня – місяця, названого на честь дволикого Януса, одна частина обличчя якого була ніби звернена назад до минулого року, інша – уперед до нового.
До речі, якби людство досі керувалося 10-місячним римським календарем, то ми б зустрічали не 2021, а новий 2774 рік. І не 1 січня, а 1 березня.
У Давньому Римі виникла традиція новорічних привітань, яка міцно вкоренилася в культурі західних народів. Перший новорічний день римляни вважали дуже важливим, тому починали у ньому нові великі справи. Цього ж дня було прийнято вітати одне одного та робити подарунки: спочатку дарували овочі та фрукти, обклеєні позолотою, фініками і виноградом, потім – мідними монетами і більш цінними подарунками.
За однією з легенд, Юлій Цезар у новорічний вечір дав свободу одному зі своїх рабів, бо той побажав йому пожити в новому році довше, ніж у старому. "Це найкурйозніше побажання щастя за всі роки існування людства!" – вигукнув Цезар. А імператор Калігула в перший день нового року виходив на площу перед палацом і приймав подарунки від підданих, записуючи, хто, скільки і що саме подарував.
Власне, звідти традиція дарувати подарунки на Новий рік згодом перекочувала на слов'янські землі.
1 БЕРЕЗНЯ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ
З приходом християнства Київська держава отримала і юліанський календар. Правда, датою Нового року було не 1 січня, а 1 березня – що, за церковними переказами, відповідає даті творення світу. У народі цей день відомий як день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть, "Явдохи" (тепер це 14 березня).
У цей день бабак прокидається від зимової сплячки, виходить "на світ" і свище три рази. Свиснувши, він знову ховається в свою нірку, лягає на другий бік і спить аж до Благовіщення. У цей день повертаються з вирію ластівки. Якщо хто побачив першу ластівку, треба було взяти жменю землі, кинути за нею і сказати: "На тобі, ластівко, на гніздо!", щоб швидше весна приходила. Існувало повір'я, що ластівка на своїх крилах весну з вирію приносить.
Особливих святкувань 1 березня не передбачалося, люди закликали достаток на грядущий рік. "Під Явдоху" городники сіяли розсаду капусти, вірячи, що вона не буде боятися морозів. Господарі вгадували урожай, садівники зрізали сухі гілки дерев, щоб ті краще родили і щоб на них нечисть не заводилась.
1 ВЕРЕСНЯ У XV СТОЛІТТІ
Візантійська православна церква, згідно з рішенням Нікейського собору, офіційним днем святкування нового року проголошувала 1 вересня. Це пояснювали тим, що в цей час Ісус Христос після хрещення та спокус дияволом у пустелі почав проповідування Царства Господнього, засвідчивши цим виконання всіх пророцтв Старого Заповіту та початок Нового. Дата ж вибрана через те, що перша проповідь Ісуса відбулась під час іудейського свята жнив, яке відзначається з 1 до 8 вересня.
Відтоді 1 вересня (14 за "новим" стилем) наші предки святкували день Преподобного Симеона Стовпника – Семена, який символізував прихід нового року. За часів козаччини на Семена справляли пострижини молодих хлопців і вперше садили їх на коня. Також у цей день ткачі встановлювали свої верстати і починали ткати килими. Свято Семена знаменує також початок копання картоплі.
За візантійським календарем, початком літочислення вважався 5509 рік до н. е. – передбачувана дата створення світу. Якби на теренах України він діяв і досі, то 1 вересня ми б відсвяткували 7530 рік.
Із впровадженням папою Григорієм XIII нової календарної системи, що одержала назву григоріанської або "нового стилю", всі європейські народи переходять на святкування Нового року 1 січня. Натомість Православна церква хоча й визнала неточність юліанського календаря, однак відмовилася переходити на григоріанський через те, що за "новим" стилем християнський Великдень іноді збігається з єврейським або наступає раніше, що заборонено "Апостольськими правилами".
Водночас на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше – Речі Посполитої, початок Нового року святкували 1 січня і літочислення велося "від Різдва Христового".
Тому історія про те, що всі українці святкують Новий рік 1 січня завдяки Петру І – перебільшена. Адже папа Григорій ХІІІ, який запровадив новий календар із "зимовим" Новим роком, діяв у 1572-1585 роках, тобто на 100 років раніше, ніж цар Петро почав правити Московською державою. І тоді ж, у ХVI ст., цю дату запровадили на українських землях, підконтрольних полякам.
1 СІЧНЯ ПІСЛЯ 1700 РОКУ
Це добре видно на прикладі Різдва. У більшості країн Різдво Христове припадає на 25 грудня – за тиждень до нового року. Що й логічно, бо якщо літочислення ведеться від народження Христа, то першою має йти саме дата Різдва, а не навпаки.
Через плутанину з датами свят вийшло й те, що в українці двічі на рік святкують Новий рік: 1 та 14 січня (за "новим" та "старим" стилями), а назва свята "старий Новий рік" досі не перестає викликати подив в іноземців. Хоча святкування у кожній місцевості самобутнє.
Річ у тім, що на території тоді ще Московської держави, яка контролювала частину етнічних українських земель, населення жило за юліанським календарем ("старий" стиль), а Європа – за григоріанським ("новий" стиль). І запозичений царем Петром І в Європі Новий рік у новостворену імперію приходив "із запізненням" на 14 днів.
У 1918 році Москва офіційно перейшла на григоріанський календар. Однак російська церква не пішла на це нововведення. Тому й звична дата Різдва – 7 січня (за юліанським календарем) – залишається без змін.
А от у західних регіонах України залишилось усе так, як було прийнято на теренах Європи: Різдво – 25 грудня, а вже 1 січня – Новий рік.
Нині більшість українців за звичкою святкують Різдво на тиждень пізніше за Новий рік. Тобто ми начебто ведемо літочислення від Різдва, але новий рік у нас усе одно наступає раніше за це саме Різдво. Виходить, що Новий рік відзначаємо за прийнятим Європою григоріанським календарем, а Різдво – за юліанським, якому залишилася вірна російська церква і ті, хто були чи є її сателітами. А старий Новий рік – це насправді новий рік за юліанським календарем."
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Хто дочитався аж сюди, май "на коня" баского жменю хутких слів: РАДІСТЬ — ГРІЄ...
(А менше літер — більш місць суті; так й рядки пряміш, не гнуті...)
крокуєм, —
я та радість, —
обнявшись, як —
барвінки!
цілуєм, —
всім на заздрість, —
вуста-в-уста, —
сніжинки!!
Не думали би перехожі, що тут гостюють самі сліпо-глухо-німі, — за свідчення стають мої свіжі "Будьмо": тим людям!!!
Так гарно! Так красиво!Так мало слов, но как много сказано! Юра, ты талант!
У меня тоже есть уста-снежинки!
Почитай:http://www.stihi.ru/2012/12/11/636.
Заходи! С теплом!
Людмила Дзвонок 11.12.2012
Спасибо!!!
Игорь Лебедевъ 09.12.2012
Свій образ, свої акценти, і ВЛАСНИЙ ДВИГУН РАДОСТІ!!! Ще коротше? Гратулюю!
Валентина Чайковская 07.12.2012
Так коротко, на перший погляд, так просто... а так щемно і гарно на душі від ваших кількох стрічок! Щасти вам, Юрію!
Вера Кухарук 02.12.2012
Дякую! Дуже світлий вірш, в них і справді відчувається енергія радості. Прочитала і відчула на собі! Зразу ж настрій покращився, ваші "сніжинки!!!" принесли мені втіху.
Натхнення та щастя Вам, дорогий Юрію!
Эль Ламат 17.01.2012