Усе наше життя – то боротьба,
І так буває: нам то гірше, а то краще.
І ми волаємо у Небо: Отче, нащо?
Або ж туди співаємо: Тобі хвальба.
Сьогодні ти жебрак, а завтра пан,
Сьогодні пан, а завтра тяжко хворий,
Не оминає навіть віруючих горе,
Такий вже незбагнений Божий план.
І я як всі іду, як всі спіткаюсь,
І як усі, напевне, свій тягар несу
А потім утираючи сльозу,
По невідступності кажу: о, Абба, каюсь.
Я знаю, коли нас благословляють –
То вічная Ісуса благодать,
Але скажи, Отець, як же вгадать,
Коли тебе камінням побивають?
Як здогадатися звідкіль ота біда
Прийшла у час Твого благословіння,
Яка мене у дяці на колінах,
Накрила з головою як вода.
Я знаю, Отче, Тебе не збагнути.
Не треба й вгадувати нам Твої думки,
Але скажи мені хоч потайки
Як під несподіваним ударом не зігнутись?
Я знаю, Боже, Ти не допускаєш
Випробування, що нам не знести
І Ти один, один лиш Ти, Святий
Знаєш куди мені тепер іти.
Тож не полиш мене, мій рідній Абба!
І сльози відчаю з очей моїх утри
А я буду писать Тобі мольби,
Тебе люблю, Тебе шукаю, мене вабиш,
Ти бачиш моє серце, благий Отче,
Ти бачиш гріх мій, біль і мою слабкість.
Бо знаю що благе усе в Тобі,
І Ти лише благого мені хочеш.