Був собі я хлопець гарний,
А побачив кралю Ганну
І пропав мабуть на все життя.
Але Ганя була злюка, тільки й знала в боки руки
І на мене не дивилася.
Що ж робити мені люди,
Як я далі жити буду?
Я ж без Гані зовсім пропаду!
Міркував я що робити,
Поломав свою трембіту,
Нервувався так, що захворів.
Вбачив Ганю коло тину,
Одягнув собі хустину
І тоненько так заговорив.
Ганя посмішкой зігріла
І до мене стала мила,
Позвала до хати і за стіл.
Кілька років поруч з нею
Ми у лагоді живемо,
А хустинка в скрині та лежить.