/За мотивами/
Роки згасають.
Здається все інакшим.
Досвід не проп'єш.
Піднімусь я вгору,
позбираю зорі,
в кошик їх закину,
хай собі лежать.
Сам спущусь в комору,
там бочки прозорі...
Натхнення перлини -
треба позбирать.
Відкоркую бочку -
Серце замирає...
Екстазі не треба -
Незрівнянна мить.
Посиджу в куточку,
думу погадаю...
Виникла потреба
натхнення відлить…
Піднімаюсь вгору
вірші записати...
Бо натхнення грає
і душа співа...
Там сидить потвора
прямо серед хати
кошика тримає,
зорі обійма.
Прикрикну на неї,
(знаю що робити)
бо дорослий досвід
зразу не проп'єш...
Це мої трофеї!!!
Маєш відпустити
до сусіда в гості
зорі всі... Авжеж…
Та потвора люта,
регоче, сміється,
Роки відібрала,
силу п'є дарма.
Настала спокута,
може все минеться
і згине примара
та мине пітьма.
Ранок на порозі.
Веселонька сяє.
Настало похмілля.
Скінчилась зима.
Сусід на підлозі
мене знов вітає.
Йдемо на весілля -
Вже й горя нема…
-/-
З кумом ми ще зранку
те натхнення мали,
тільки розгубили
все його за день.
Він пішов по банку,
думали гадали,
чим-би закусити...
Бо вірші лишень...
Та мій кум - сусіда
довго забарився...
Я вже й Енеїду
нову написав.
Сидів без обіду,
хай би він сказився,
та "пішов по сліду"...
зірки назбирав...
Натхнення отримано: від твору Сергія Сонника "З собою на ДУЕЛІ"
https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=52125&poem=337401