вклонився чемно сніг землиці –
ти, відпочинь…
ізнов тобі те літо сниться,
де далечінь
намалювала поле жита,
та тітку-нічку гордовиту
біля воріт
на схилі літ…
під ніжний дзвін
ти, відпочинь
від зорепаду в ніч серпневу
гірчить полин
по всіх кутках, опріч едему…
як горицвіт,
душа вплітається корінням
в бажаний рід…
почути пісню колискову
прийшла пора,
вона луна /невипадково/
між хвиль Дніпра,
луна в степах та полонинах
/сердечка ніжная перлина/
як каяття,
луна щодня…
*****
поклон отвесил снег землице –
ты, отдохни…
тебе /опять/ то лето снится,
где солнц огни
рожь превращают в поле злата,
а тётку-ночку в цвет агата
у ворот
из года в год…
под песнь любви
ты, отдохни
от звездопада…но дилемма –
горчит полынь
по всем углам, опричь эдема…
как горицвет,
душа вплетается корнями
в желанный след…
внять нынче песне колыбельной
пришла пора,
она же с нами нераздельна
средь вод Днепра,
среди степей и диких пастбищ,
а в сердце /жемчугами клавиш/,
смыв след стыда,
звучит всегда…
29.01.2021