Ещё нет ледохода на Днепре,
но уж весны дыхание витает,
в снегах я чую, будто в вышине
прозрачный крик, крик журавлиный тает.
Ещё нет цвета ландышей в гаю
и гай молчит в заснеженном покое,
но я хмельной весны дыханье пью
с их веток, что мечтают надо мною.
Вот я иду, один меж большинства,
такой, как все. Чему ж так сердце радо?
Весны ведь нет, намёки лишь едва,
но музыка весны во мне играет.
Іще не скресла крига на Дніпрі...
Іще не скресла крига на Дніпрі,
а вже весни дихання благовісне
в снігах я чую, наче угорі
прозорий крик, крик журавлиний висне.
Іще нема конвалій у гаю,
і гай мовчить у білому спокої,
та я весни п’янке дихання п’ю
з його гілля, що мріє наді мною.
Ось я іду, один між багатьма,
такий, як всі. Чого ж так серце сяє?
Іще весни немає, ще нема,
але весна в мені уже співає.
Иллюстрация: картина Ивана Марчука