(казково-історична байка)
Мабуть, ще при царі Горосі, –
А може, і раніше це було, –
У чистім полі, при дорозі,
Із овочу там майже все росло!
Росли капуста там, цибуля,
Картопля, морква, помідор, буряк…
Росли – як діти безпритульні,
Бо гриз або топтав їх там усяк.
Сказав буряк червонобокий:
–Не можна нам і далі жити так…
Терпіти ці образи доки?
У нас же гордість є, не тільки смак.
Давайте зварим таку страву,
Щоби весь білий світ про неї взнав!
Давайте край ми свій прославим
Борщем – я б страву цю отак назвав.
Смачною й ситною повинна
Ця страва бути – ясно це мені.
Підійде в цілях цих Свинина –
Про це, будь ласка, не кажіть Свині.
Бульйон спочатку з неї варим,
Цибуля й Морква на засмажку йдуть.
Я теж пірну до тої пари,
Бо колір мій – всієї страви суть:
У Буряка пурпУрний колір –
Цей колір поважають королі.
І вибрала нас, ма;буть, доля,
Щоб саме ми були в них на столі…
Прохала Буряка Капуста:
–Попасти в страву хочу й я, авжеж!
Волав Часник:
– Смачний я, з хрустом!
Укріп просився і Картопля теж…
Варився борщ – і раєм пахло,
Коли ж їси – то наче сто раїв!
Жалію я того невдаху,
Хто українського борщу не їв.
23.01.2021 р.