Десь там угорі мерехтять світлячки-ворожбити,
Абетка складна в простоті, тільки душам ясна.
Ми поле вогнів перейшли, замордовані й биті,
Та нас не здолати, хоч доля на виклик рясна.
Коли ми удвох, незалежно від часу і місця,
Тримаємось подумки разом, розлиті дощем.
Стіна ні до чого, ми носимо зламані вістря
У серці своєму, сьорбнувши із кухля ущерть
Самотніх ночей, а на ранок – болюче похмілля,
Як підсумок, щире стремління зійшло нанівець.
Життя пропонує відварене в прикрощах зілля,
Та нам не звикати до цього, і хай йому грець!
Ми зорі навчилися потай в душі рахувати,
Немов ворожбити, тримаючи німб взаперті.
Давно увібрали, що кожен з нас кращого вартий,
Назустріч ступаючи вперто в своїй самоті.
20:17, 05.02.2021 рік.
Зображення: https://proprikol.ru/kartinki