ХОДА
Прибавляла заграві бісиків
звабно схожа на цифру вісімку.
І нехай би пішло все лісом би,
аби лишень
ішла вона...,
як та пава, - поперед тебе...
І щоб стежечка - аж до неба!
Й щоб все було так, як треба.
І щоб хміль той наскрізь
проймав.
Щоби ніжки крутили Глобуса.
Щоби йшла так на заздрість лопесам.
І щоб кожного кроку прописи
прописали жаги
доречність...
Щоби кроки лунали голосно.
І життя оберталось колесо.
І стежинка звабливим полозом
ковзала
у безкінечність.
І нехай то було б зухвало.
Й хай відпало б у всих "забрало",
тих, хто поглядом заздро жалив
принадливий стан
гнучкий.
Хай серце від того б стало,
принишкло і підібрало
мелодію, що звучала
з лунких її
каблучків.
Так сталось... й було так мило!
Хода її полонила.
І струни позолотило
нестриманих
сподівань.
Та виросли раптом крила,
бо мабуть когось любила.
І щезла, і відлетіла
в свою надзвичайну
рань...
А ще за ходою тою
Хтось кроки свої подвоїв.
І щезли вони обоє
в відомі лиш двом
світи.
А я, як круті ковбої,
ще б трішки, і щось накоїв.
Завадив полон - тобою.
Та й коні... уже
не ті...
ВК ХерСон лютий 2021