Розколотий навпіл наш внутрішній світ,
І рана глибока - печаль у серцях,
Й кордон на руїнах довіри стоїть,
Між пеклом і спокоєм Бога - Отця.
Розколотий навпіл - зневір'ям людей,
Непослухом, що через розум ввійшов,
Надмірних, зухвалих в гордині ідей,
Народжених в шепоті хитрих розмов...
Розколотий навпіл - невже назавжди?!
Незцільною тугою біль у серцях,
Та бідкатись годі, вмирати зажди!...
Є зціленя - Кров, що від тернів вінця...