Несамовиті коні – ті роки,
І способу нема їх зупинити,
Несуться, мов красиві рисаки,
Та хочеться їх з гідністю прожити.
Несуться, осідлавши верхи нас,
Ні хвильки на спочинок не сідають,
Їх зупинити хочем защораз,
Але вони все далі пробігають.
У юності несемось стрімголов,
В дитинстві – подорослішати мрієм,
У молодості ми рубаєм дров,
А в зрілості їх зупинить волієм.
І хочем з ними старість зупинить,
Розквітнувши, з роками прогулятись,
Та кожен з них невпинно так біжить,
Й приходиться назад лиш оглядатись.
І жоден з них не робить крок назад,
Й на місці він ніколи не тупцює,
Та всі вони – це наш квітучий сад,
І кожен з них жупан життя гаптує.
30.01.2021 р.