Я як над прірвою у темряві ходжу,
Відходячи на крок або на два.
І вернеться від страху голова,
Що я заплутаюсь і напрям не вдержу.
А іноді здається я підходжу
І вже на самому краю її стою.
І розумію, розумію я, о Боже!
Що волю я порушую Твою!
Але в цей час Ти знов мене спасаєш,
Почувши про мій гріх і каяття.
Бо знаю я, що Ти напевно знаєш –
Ти моє світло, істина, життя!