В'язаний светр на гудзик защіпнутий,
Шкіра підмокла, тканина прилипла.
Оголені плечі, оголені вікна, ти
Світлом золочена, дівчини виплав.
І лампа світліше промазує пагорби,
Вигини тіла, перса що затиснені
В ніжну долоню, наповнені! Знала би,
Як я наповнююсь, геть ненавмисно і
Сплю наче, в повнім тумані свідомість,
Натомість ти справжня (а я ніби скраю).
І ноги засмаглі стрункі невагомість,
Під светр затягують, де покохаю.
Ми гудзик стібнем під проміння русяві,
Коли все зів'яжеться в нашому сплаві.
Олег Купрієнко © 23.02.2021
поезіяОК