Сто шістдесят у засвітах Шевченко,
Йому вітри наспівують пісні,
Немов недавно, та уже й давненько…
Та й узи України з ним міцні.
Сто шістдесят уже його немає,
Та залишив по собі цінний скарб,
Який щоденно з вуст людських лунає,
І кожен з них, немов повчальний карб.
Сто шістдесят не пише ані слова,
Перо і пензель в руки не бере,
А кожен вірш, немов гучна промова,
Якої навіть враг не одбере.
Сто шістдесят, та всі ми пам’ятаєм,
Шануємо і в серці бережем,
«КОБЗАР», немов Святе Письмо, читаєм,
Бо правду різав, наче хліб ножем.
Сто шістдесят в домівці на Чернечій,
І звідти на Вкраїну погляда.
На яворі старе гніздо лелече
Й в ріці Дніпрі освячена вода.
Сто шістдесят Шевченко вже не з нами,
Але живе повіки у серцях.
Не ходить він у Моринцях стежками,
Та завжди в нашім слові і думках.
10.03.2021 р.