Н. Бидненко
Струснути пил з забутих почуттів,
Ступить на шлях той у зелену весну…
Чого лиш не трапляється в житті –
А раптом все загублене воскресне?
Й так засія, як не було раніш,
Й так зазвучить, як не звучало досі,
А в пам’яті напівзабутий вірш
Весняним духом протинає осінь.
…Вловить душею клекіт журавлів
З самих глибин розхмареного неба,
Струснути пил з забутих почуттів
І зрозуміть, що іншого не треба.
**
Струсить бы пыль с забытых чувств,
Вступить на путь в красавицу весну...
Чего ведь не случается в пути -
А вдруг всё, что потеряно, найду?
И засияет так, как не было и раньше,
И зазвучит, как не звучало,
А в памяти почти забытый стих
Весной пронизывает осень.
...Уловить душой бы крики журавлей
С самих глубин заоблачного неба,
Струсить бы пыль с забытых чувств о ней
Понять, что ничего другого и не надо.