***
Другим передашь своими словами -
Сатана сказал нам: Господь с вами.
У меня нет ответов на ваши вопросы.
Вы любите так, словно завязываете тросы.
Вы влюбляетесь, словно снимаете кожу.
С вами я веру теряю тоже.
Идите с Богом, скатертью вам дорога.
Что вы можете знать про безнадегу?
Бог глядит беспомощно на свое созданье,
на сотворенное мужчинами мирозданье.
На пламя женского сопротивленья.
Бог глядит на нас, как на свое повторенье.
На такие непредвиденные творенья свои.
- Сколько любви, - думает, - сколько ж любви!
- Это наша любовь. Как путники, по ней мы бредем.
Попробуешь ее отобрать, увидишь, что будет потом.
Попробуешь нас убедить - ничего не выйдет опять.
Это ж ты научил очевидное отрицать.
Это ж ты научил спорить на крестовине.
Мы тебе ничего не должны, ты ничего не должен отныне.
Нашими голосами звучит твое сомненье.
Это ж ты научил любви все народонаселенье.
Попробуешь ее отобрать - забросаем камнями.
Одна лишь любовь правит нами.
Это то, что делает злее нас всех.
Но ты ж не оставил других утех.
Разве что зимнего неба изогнутый свод.
Можешь даже ничего не обещать наперед.
Ты ж не виноват, что все так странно, так непохоже.
Иди себе с богом, бог с тобой, боже.
Все равно не поймешь нас со своей трубой.
Мы ж просто повторяли все за тобой.
Пусть труба последнего дня, что зовет всех нас,
будет песней тех, кому жизнь - тайна, даже сейчас,
будет мотивом тех, кто бережет нежность чертову эту,
тех, кого не убедило мнение всего света,
не остановил закон, не остудило старенье,
не испугало простора черного озверенье.
Пусть это будет их пенье, их хоралы,
про то , как они жили,
как умирали.
с украинского перевел А.Пустогаров
+++
Перекажеш іншим своїми словами.
Сатана сказав нам: Господь з вами.
Господь з вами, я не можу вас переконати.
Ви ж любите так, ніби зав’язуєте канати.
Ви ж закохуєтесь так, ніби знімаєте шкіру.
Бог з вами, я з вами втрачаю віру.
Ідіть із богом, я з вами нічого не вдію.
Що ви можете знати про безнадію?
Бог дивиться безпорадно на свою подобу,
на творену чоловіками світобудову,
на вогонь жіночої непокори.
Бог дивиться на нас, як на самоповтори.
Ми такі передбачувані й нетипові.
Скільки любові, - думає, - хто б подумав: скільки любові.
Це наша любов, господи, ми в ній, як подорожні.
Спробуєш її відібрати – побачиш, на що ми спроможні.
Спробуєш нас переконати – нічого не вийде.
Це від тебе ми навчилися заперечувати очевидне.
Це ти нас навчив сперечатися на хрестовині.
Це нам ти нічого не винен, це ми тобі нічого не винні.
Це нашими голосами відлунює твій сумнів.
Це ти навчив любові всіх тут присутніх.
Спробуєш її відібрати – закидаємо камінням.
Саме любов керує кожним божим створінням.
Це ж те, що робить кожного з нас злішим.
Ти ж нам нічого більше не залишив.
Лише неба зимового вранішній вигин.
Ти нам нічого не винен, ти нам нічого не винен.
Ти не винен, що все так дивно і так несхоже.
Іди собі з богом, бог із тобою, боже.
Ти нас не зрозумієш зі своєю трубою.
Просто ми все повторювали за тобою.
Хай ця сурма останнього дня, яка нас кличе,
буде піснею тих, для кого життя далі звучить таємниче,
буде мотивом тих, хто боронить чортову ніжність,
тих, кого не переконала більшість,
не зупинив закон, не остудила зрілість,
не настрашила чорного простору озвірілість.
Хай це буде їхній спів, їхні хорали,
про те, як вони жили,
як помирали.