Збагнув - таки: не дочекаюсь;
нам вдвох не слухать солов'я...
Тепер, красуне, каюсь, каюсь,
що залицявсь до тебе я.
Забув, що вже стаю похилим,
в моїх очах не весен цвіт.
І я тобі не буду милим.
Хоч як тримаюсь... - Все ж я - дід.
Прости, прости мої потуги,
високі про любов слова...
В моїй душі дощі та хуги...
І вже вона ледь-ледь жива.
А ти цвіти! Тобі бажаю:
Здоров'я, щастя у житті!
...І прощавай! Я "від'їжджаю".
...Не вернеш роки золоті.