Ворони мокнуть на кущі
Немов насуплені хлющі,
Плюгавий березень, дощі
По всьому світу
Течуть і капають згори,
А ти до мене говори -
Допоки бузьки "кру-курли"
Злетяться в свитах –
Геть посивілі в сивий світ,
М’якушка снігу на обід,
«Ви відспівали «Заповіт» –
Тож ми вже тутка!
Вже час кларнетів відгудів,
Пітард, колядок, прапорів,
І світ мальований змалів -
Павлова дудка.
І ніч, і день, і видих-вдих,
Лише вперед – і біль притих,
Міста порожні - певно в них
Якась хвороба,
Та всі ми хворі, як на те,
Моє кохання золоте,
І гострий сніг в лице мете,
Вірніше, в дзьоба.
Минаючи огром лісів,
Високих, ніби нота «сі»,
Понад ставки, де карасі -
Крізь всю Європу,
Бо скоро забуяє без,
Бо скоро вже Христос воскрес
А знаєш що? Земля з небес–
Така мацьопа.
Дощами сивими змело
Закарантинене село,
Отак – було і загуло,
Та вже й по всьому.
Курли і кру, а ще вода,
Ми так втомились – не біда,
Бо бачим колесо гнізда –
Нарешті вдома.»