Сновидіння - це картина,
Де в мазках сховались смисли,
І тому не всім їх видно,
Навіть як дивитись зблизька.
Чи за пять, чи десять кроків
Відійшовши від полотен,
Навіть як примружить око,
Чи помацати на дотик.
Часом смисли - так глибоко
Заховаються в картині,
Що й митець маститий толком
Утруднився б сказать, де вони.
От й мені наснилось, що я -
Розкриваю світ крізь образ,
Кісточка - це моя зброя,
Що дає мені хоробрість.
Кісточку вмокаю в фарбу
І стріляю - в чистий простір,
Пробиваю білий ватман -
Гострим зором з високості.
І папір водою плаче
В переливах акварелі,
Змоклий - він тепер щось значить,
Щось вагоме, не даремне.
Проте критикам байдуже
До малюнків, котрі плачуть,
Їм сподобалось? Не дуже -
Криво, косо й однозначно.
Непутяща мазанина,
Беззмістовна і пуста,
Навіть в дитсадку дитина
Краще зобразить змогла б.
Колір - перейшов за рамки,
І розтікся в чорну пляму,
Що одне лиш може значить,
Що художник - безталанний.