Відчиняються ворота
І з дворів поважним ходом,
Суне, наче танк, худоба -
Й провода чіпляє рогом.
Застоялася за зиму,
Призвичаїлась до стійла,
Лінощів непоборимих
Й запаху смачного сіна.
Звикла до хазяйських взбучок,
Теплого, як ковдра, гною,
До великого могучого
Мату, котрий душу гоїв.
Приросла до тілогрійок,
І беззубих баб з душком,
Рук, що смикали за дійки,
Здоюючи молоко.
Тож із першим потеплінням,
Як ступити за поріг?
Тучно, жирно і повільно,
Не звалившись зразу з ніг.
Як просунути у двері,
Угодований живіт,
Проштовхнути жирні стегна,
У вузький хлівний прохід.
Як позбутися від звички,
Жить, привязаним до цепу,
Щоб пастися на травичці -
На просторах лісостепу.
Щоб розбігтись, підірватись,
Стати, врешті, на диби,
Із дорогою зрівняти -
Загорожі й паркани.
Щоб на волю, на свободу,
Утекти через грядки,
Потоптати перші сходи -
Як прапращурі-бики.