Назва за рядком всесвітньо відомої пісні Степана Руданського, світлина — з планетарного Миколи Гоголя!
Й ще на світло би цитати: аби не гадати, а враз вПІзнаВАТИ; прИкладом, "война і мір", — війна подвійна!!
позаяк, — мір на!!!
і вой на теж на: аж са дна радна; й аби кожного вОйна — на...
вію, вій собі додому: й більш — нікуди та нікому...
~ ~ ~ тьох-тьох-тьох... ~ ~ ~ віть-віть... ТЬОХ... ~ ~ ~
"Мені кажуть російські знайомі:
«Не вбивайте останній цвях!»
І наводять причини «вагомі» -
У нас доля єдина і шлях!
Ні, сусіди, в нас різні дороги -
Усю «єдність» втопила кров.
Коли хочете діалогу,
То він буде. За певних умов.
Розбудіть дітлахів серед ночі…
Є на збори п'ятнадцять хвилин.
І босоніж біжіть світ за очі
Від бурятів, фугасів, новин…
Оселіться в чужому селі,
В темний кут заштовхнувши родину…
В глупу ніч пригадайте в жалі,
Що забули дитячі світлини.
Цвілі стіни вкриває лупа,
А кропива - заввишки тину…
Прив’яжіть до брудного стовпа
Свою любу, кохану дружину!
Не дивіться на дощ і негоду,
Не звертайте уваги на страх.
І папірчик «Я ворог народу»
Нехай міцно тримає в руках!
Зав’яжіть собі хусткою очі,
Сірниками підсмажте нігті,
Ну а руки широким скотчем
Замотайте по самі лікті.
І постійте ось так хоч добу,
Якщо вдержать знесилені ноги.
І не треба про біль і ганьбу -
Це умови для діалогу.
Що ж ніхто не висить на стовпі,
Хоча там бутафорські петлі?
Наші ж хлопці - насправді сліпі!
Наші хлопці – насправді мертві!
Це ціна ваших «братніх обіймів»,
І ціна наших спільних доріг.
Скільки ж лиха несуть ваші війни,
Скільки крові засипав сніг!
І навіщо оті діалоги,
Коли преться мокша по степах?
Перемоги молю, перемоги
І окремий навіки шлях!
Наразі українська поетеса Тетяна Малахова, й ще трішки цитую Її далі:
Если бы русский язык подал на украинский в суд и сказал: "Меня ущемляют, меня притесняют", я бы была защитником украинского языка в этом суде. И первое, что бы я сделала, — включила бы песню "Дивлюсь я на небо" в исполнении всемирно известного оперного певца Иосифа Рейзина. Он родился в Зайцево, сейчас это оккупированная территория, и прожил там 20 лет, а потом уехал в Москву. И в середине прошлого века он записал эту песню. Так петь на украинском может только человек, выросший в украиноязычной среде", — первое доказательство в пользу того, что на Донбассе господствовал украинский язык.
Вторым аргументом стала история из жизни Т. М., которая произошла с ней еще 30 лет назад: поэтесса рассказала, что когда ехала из Горловки к себе на дачу в Зайцево, то стала свидетелем знакового диалога между пожилой местной жительницей и приезжим шахтером.
"В автобусе началась дискуссия, какая речь должна господствовать на Донбассе. Один большой мужик, шахтер говорит: "Это — русская земля, испокон века здесь был русский язык". Рядом со мной сидела старушка, она его спрашивает: "Где могилы твоих родителей, дедов, прадедов?" Он говорит: "Ну, во Владимирской области". А она подняла свой черный палец, согнутый от работы, и говорит: "Вот это я и хотела услышать. А мои дед и бабка, мои родители, прадед и прабабка похоронены в Зайцево. И все они разговаривали на украинском, и все они были украинцами", — процитировала поэтесса слова коренной жительницы тогдашнего Донбасса.
Третьим свидетельством превосходства украинского языка на Донетчине Т. М. назвала отсутствие там каких-либо элементов российского фольклора. С этим она столкнулась лично, когда была студенткой филологического факультета Донецкого университета. После первого курса их отправили в Амвросиевский район (ныне — оккупированная территория) на практику по сбору материалов российского народного творчества.
"Мы ходили, как сумасшедшие, теми селами. Мы искали русский фольклор, и его не было. Все разговаривали на украинском. Это был 1984 год. И тогда нам пришла в голову гениальная мысль: а пойдем в Россию, в Ростовскую область, это же рядом. И мы пошли. Пришли в одно село, во второе, и нечего писать. Люди разговаривают на украинском. И то село русское, где мы искали тот фольклор, называлось Вареники"
Последним аргументом в пользу украинского языка на Донбассе Т. М. назвала характерный звук глухой звук "г" в словах, который абсолютно несвойственен русскому языку и за который россияне высмеивают украинцев. "Г" — это лучший, самый сильный свидетель того, что на Донбассе всегда царил украинский", — резюмировала поэтесса.
~ ~ ~ тьох-тьох-тьох! ~ ~ ~ віть-віть!! ТЬОХ!!! ~ ~ ~
Вам, уповні шановні, не менш би елегічне; та й час вже не нас: бо було сь наче вічне, то, врешті, —
П О В І Й , В І Ю , Н А Р О С І Ю . . .
стань цитатою Й... ОЦЕ?
тут-бо голка, ТАМ... ЯЙЦЕ??
чи воно й... ТАКЕ... — ЛИЦЕ???