Чий то кінь у полі скаче,
скоро, проти ночі?
Не чіпав би ти, козаче,
криївки жіночі.
Наче камінь шабля креше -
люті в серці тісно.
І куди ж ти з нею, верше?
Не за щастям, звісно.
Що, промовчати посміла
та, від кого з лихом?
Була люба – вже й немила.
Хоч у цьому втіха.
За гаями вітер свище,
наче крик «до бою!».
Як же падати їй вище?
А могла б - з тобою.
- Світ за` очі! - осовілий,
думки злії, ловчі...
Де вуста малину їли -
там ягоди вовчі.