В мене рук - лишень дві пари,
Щоб дітей всіх обійти, -
Накормити, обіпрати,
І відвести від біди.
Дітлахів - як блох в собаки,
Повзають по паніматці,
А мені - усе до сраки, -
Жду їдного до десятка.
Ходжу з пузом - на сміх людям,
Ну, а потім - на біду.
Хай поржуть, потом осудять,
Й брудну хвойду прокленуть.
Вийму і покажу цицьку,
Мале дитько притулю,
Плюють хлопи всід, бо гидко,
Й праведниці вслід плюють.
А хто батько - я не знаю,
Кожен день - нові вхажори,
З тих, що в очі прокленають,
Й червоніють від позору.
Приласкають, наче суку,
І залізуть у труси.
І трясуться, щоб впихнути,
Із останніх мужських сил.
Та, очунявшись від пійла,
З видом гордим і моральним,
Утікають від повії
До законних жонок в спальню.
Чемні жонки - мене гудять,
Хоч їм в пору родичатись,
Їх байстрюк мої ссе груди,
Присмоктавсь - не одірвати.
Ой, чиї ви, діти хвойди,
У гівні і у грязюці,
Вас, як напасті, обходять,
Кинувши прокльони суці.
Ой, чиї ви, діти хвойди,
В кого йокне добре серце,
Хто пивком вночі обпоїть,
І згвалтує за цукерку.
Ой, чиї ви, діти хвойди,
Хто признає в вас кровинку,
Приласкає, заспокоїть
І простить за власні вчинки.