Ніч гула, в вікні сніжило,
В тихім світлі панорами.
Всі ями й рови - зажили,
Наче під бинтами рани.
Все минуле - заживало
Й не боліло, як раніше,
Все найгірше, певно, сталось,
Тож життя буде білішим.
Хтілось зранку пробудитись
Й залишити слід глибокий,
На снігу, що ще невинний,
Не зіпсутий брудним кроком.
Нову долю розпочати
З білосніжного листа,
Всі помилки врахувати -
Йти безгрішно в майбуття.
Але крок був надто кволим,
Й за юрбою ледь встигав.
Люди йшли й псували долю,
Затоптавши сніг-саван.
Білий сніг сірів й бруднився,
Уминався в чорну землю,
І в руках в сніжки ліпився,
Розбиваючись даремно.
І на білому роздоллі,
Що сніг звечора насипав.
Появлялись краплі крові,
Наче ягідки калини.
Появлялись жовті плями,
Що ввібрались, наче в губку,
Це собаки-хулігани -
Мітили свої закутки.
Хоча, щоб не гидувати -
Краще думать, що це пиво,
Малолітні алконавти -
Безуспішно не допили.
Сніг, ще вчора білосніжний,
Розпадався на відтінки,
Неприємні, маловтішні,
З чорнової вже сторінки.