Скромна й стримана церквушка
Відкриває людям двері.
Деревяна чепурушка
Зове кожного окремо.
Різнобарвною юрбою
Люди йдуть вклонитись Богу.
Бо немає їм покою
В клопотнечі та турботах.
Їм важливо знать, чи вірний
Шлях обрали у житті.
Бог мовчить, а люди вірять,
Що на праведнім путті.
Різні люди, й різні просьби,
Записки за упокій,
Де живі за мертвих просять,
Й згадують на літургії.
Жіночки у чорних шалях
Замовляють службу Божу,
Просячи, щоб від печалі,
Бог позбавив хоч на трошки.
Щоб не нило кволе серце,
Бючись як голубка в груди.
За близьким, що не вернеться,
Із туманної полуди.
Дивляться услід родинам,
Що прийшли під божий кров,
Аби діток похрестити,
І привчить до молитов.
В них попереду - і щастя,
І веселі, світлі будні,
Хай обходять їх напасті,
Ї незгоди обминуть їх.
Аби Бог хранив і друзів,
Родичів, дітей і газд,
Щоб оберігав ілюзію,
Що в них буде все гаразд.
Бо жінки у чорних шалях,
Знають, як вдаряє грім
На безхмарнім небокраї -
І руйнує рідний дім.
Як здається, вірним шляхом
Йдеш, красиво й благородно.
Йдеш прямісінько до краху,
Не помітивши безодні.