Село, в якому я зросла,
Квітує й зараз між полями,
Та тільки пісня вже не та,
Та бур'яни ростуть ярами.
Минають люди, як літа,
Вже скільки іх зійшло-як снігу...
Вже й Севастянівка не та,
Так, наче біс якийсь побігав
В святому місці. На землі,
Де ми зростали дітворою,
Було три школи. На селі
Було багато тих постройок.
Три дитсадочки чималі,
Навіть була музична школа,
Дві бані. Ну, як королі!
А вже роботи ж бо довкола!
Ба, тільки церкви не було.
Ще при мені її зірвали.
Та так в повітрі загуло-
Що в школі стіни потріщали.
І от скажи, навіщо ту
Будівлю добру підривати?
Навіщо портить красоту?
А щоб було що будувати!
А ще стояли лікарні,
Амбулаторія, аптека.
Наче приснилось уві сні...
Було ще дві бібліотеки.
Ну а про клуби і мовчу.
Здіймались танці ,як пожари!
Кіно щодня – до несхочу,
А коштувало – майже даром!
В Великім лісі фестиваль
Три рази в рік був для району.
Всього було тоді вдосталь...
І все сховалось, наче в схрони.
Ще про музей згадала я.
Музей був гарний краєзнавчий.
І музика була своя –
Ансамбль естрадний виконавчий.
Iще був духовий оркестр.
Племінник там був музикантом.
Трубу через плече навхрест –
І з тракториста – в оркестранти.
А зараз – просто тракторист.
В кабіні день і ніч конає!
І мабуть, вже й забув той хист,
Що над землею підіймає!
Було? Було, було... А є?
І як село те поживає?
Лиш пам'ять думкою снує
І тиху пісеньку складає.
Стоїть над ставом Обеліск,
Ще добре, хоч його лишили,
Хоч вже травою і заріс,
Та Вічна Братська ще могила.
Стоїть і Ленін до цих пір,
Де нас приймали в піонери.
І як не зніс ще бузувір?
Залишив мабуть,"для прімєру"–
Не треба як на світі жить... –
Щоб нових діток наставляти.
І чим не треба дорожить,
Якої пісні не співати.
Що ж, правда в кожного – своя.
Господь на небі все розсудить.
Не судді там – святі стоять.
А люди що? Вони – як люди.
Куди ведуть – туди і йдуть.
І мало сам хто розміркує,
Куди руїни призведуть,
Що всім – на користь а що – всує...
28.01 2006