Раз зійшлися ми случайно (Іван Франко,
Раз зійшлися ми случайно,
Говорили кілька хвиль –
Говорили так звичайно,
Мов краяни, що нечайно
Здиблються з-за трьохсот миль.
Я питав про щось такеє,
Що й не варт було питать,
Говорив щось про ідеї –
Та зовсім не те, не теє,
Що хотілося сказать.
Звільна, стиха ти, о пані,
І розсудно річ вела;
Ми розстались, мов незнані,
А мені ти на прощанні
І руки не подала.
Ти кивнула головою,
В сінях скрилася як стій;
Я ж мов одурілий стою
І безсилий за тобою
Шлю в погоню погляд свій.
Чує серце, що в тій хвилі
Весь мій рай був тут – отсе!
Два-три слова, щирі, милі
І гарячі, були б в силі
Задержать його на все.
Чує серце, що програна
Ставка вже не верне знов…
Щось щемить в душі, мов рана:
Се блідая, горем п’яна,
Безнадійная любов.
РАЗ СОШЛИСЬ С ТОБОЙ СЛУЧАЙНО (вольный перевод П.Голубкова)
Раз сошлись с тобой случайно,
Был в беседе «полный штиль» -
Говорили «обычайно»,
Как соседи, что нечайно
Встретятся за триста миль.
Спрашивал, по простоте, я,
Что не стоило и знать,
Говорил про все идеи -
Но, конечно, не про те я,
Что хотелось бы сказать.
Тихо, медленно, как «пани»,
Ты достойно речь вела;
Разошлись без: «До свиданья!»,
Ты мне даже на прощанье
И руки не подала.
Так, кивнула головою,
Скрылась за толпой людской;
Я же - как в плену прибоя,
И бессильный за тобою
Взгляд в погоню шлю лишь свой.
Чую я: в том «штиле» - были
Ад и Рай – во всей красе!
Два-три слова, чистых, милых
И горячих - были б в силе
Задержать на годы все.
Чую я: игра беславна,
Не вернется ставка вновь...
Лишь щемит в душе, как рана,
Так бледна и горем пьяна,
Безнадёжная любовь.