Знов стурбуєш у снах:
теплим вітром, скуйовдиш волосся...
Хто так скучив із нас, —
аж гадає, що те все збулося?..
Під зірковим шатром,
у полоні весняної вроди,
я відчую нутром —
твій жагуче-утішливий подих?..
Й ніч, немов на меду,
в наркотичне та млосне карання,
і, слухняно, піду —
за тобою в п’янке передрання?..
Над зелені стежки,
повз прибиті сліди, вже й морозом…
посмак мій заважкий, й —
прокидатись од твого наркозу?..
Буде тепла весна:
хай окремо, а все-таки буде...
Та жалкую, що в когось із нас —
поселивсь вже, негаданий грудень?..
Чи вспокоюся тим,
що на відстані й вірші не гріють...
й, недолюблений, ти —
сам впускаєш і мрію, й надію?..