Мамині рушники
Я чую мами пісню колискову,
Хоч йдуть невпинно зграєю роки…
А на стіні у хаті, як підкови,
Як крила птахів – білі рушники.
Вона з любов’ю кожен вишивала,
А за вікном – і місяць, і зірки…
Молилась Богу, шила і співала,
І птахи оживали з-під руки…
Складала чемно хрестики крилаті,
Червоні, білі, сині, - золоті!
І стільки їх було у нашій хаті,
Таких я більш не бачила в житті.
На рушниках тих мальви оживали,
І маки, і жоржини, й сокирки…
І серед них – птахи її співали,
Здавалось, з неба падали зірки…
Ті рушники у хаті – наче диво,
Вони з стіни до мене гомонять.
Із ними в хаті затишно й красиво, -
Неначе в душу зграями летять…