чогось мені сумно…знов думи вплітаю
/розхристані ніччю/ в медові стрічки,
де чути цілющі пісні водограю,
де водять таночки в пітьмі світлячки…
вже доста нам сліз од зеленого збіжжя
та відьомських ігрищ на Лисій горі –
згорають ущент всі слова чорнокнижжя
і тануть потвори з приходом зорі…
зігрію в долонях роси прохолоду,
а потім на зелен-траву відпущу,
нехай її пестять до самого сходу
промінчики сонця крізь цівки дощу…
отут квітне най щиросердність ранкова,
а в небо злітають молитви з каплиць,
де няньчать вогонь вітролом та солома,
де містика самості падає ниць…
13.04 -19.04.2021