Десь далеко дитинство тепер,
Але поруч онуки зростають,
В їх очах я побачу себе,
Бо ті очі мов зорі сіяють
А шляхи що пройшов у житті,
Не забудумабуть я ніколи,
Наче вишивка на полотні,
Там червоная нитка до школи
Забуваю вже прізвища учнів,
Що за партою поруч сидів,
А ось очі знайомі пізнаю,
В посивілих бабусь та дідів
В їх очах і себе помічаю,
Зовсім юним,іще малюком,
Кучерявим ,кмітливим та чемним,
Та і личко як кров з молоком
А душа не старіє ні каплі,
Тай характер лишився старим,
Дуже схожі тепер на онуків,
Але бачили ми Крим і Рим
Та життя наче тиха затока,
Наша юність як камінь з гори,
Тільки хвилі у тихім затоні,
Але й ті до пори,до пори
Десь далеко дитинство блукає,
Та і юність піде в забуття,
Хтось з надією долю шукає,
Ось таке в нас земнеє життя
Не жалкуйте що весни минають,
Не шукайте в дитинство доріг,
Бо живе воно в дітях,онуках
І не вийде за хати поріг
22 квітня 2021 року