Не вистачає мені слів… i сліз.
Моя самотність в піснях голосить, сльози ллє,
Нехай i нишком – це життя.
А я всміхаюсь, як завжди,
I хтось побачить безтурботність,
А хтось промовить – щось в ній є.
А хтось – одне лиш забуття.
Не треба, любі, мені слів, i сліз,
Їх вистачить довіку.
Любов втішає в самоті,
Лікує серце, мов бальзам.
А час, ми знаємо усі,
Найкращий, наймудріший лікар.
Він призначає ліки ті,
Що лиш потрiбнi вчасно нам!