Пастка. Брутальна пастка.
Ні входів до неї, ні з неї виходів. –
Проведи мене, Боже, – куди? – Будь ласка,
Куди Ти схочеш, аби лиш вихопив!
З тієї прірви біди-самотності
Лишень Тобою,Лишень для Тебе!
Не відпускай до незворотності,
Мені пожити ще трішки треба.
І часу обмаль – ще зовсім крапельку –
Не залишай мене, тримай міцніше!
Хай увесь всесвіт – на серця клаптику –
Твоє Ім’я мені залишить!
Я розчинюсь в Твоїх обіймах,
Злечу до неба ранковим сполохом.
Колись я буду від себе вільною,
А зараз – жити сповна і голосно!