Млосно і спрагло в постелі пустелі,
Стеля - то небо і нічка німа,
Стін тут нема, тільки дівчинка елі
В місті блукає, якого нема.
Дощ загостився у прихисток літа,
Йшов і згубився в завихренні днів,
Чом запечалена та, що лоліта?
Певно усе розуміє без слів.
Миті солодкої теплі тенета,
Дотик сполоханий вій до щоки,
В очі поглянь тої, що фіолета,
Може не варто, не треба таки.