твій коротенький напівсон,
твої лелечі пересуди
взяли нас /начебто/ в полон
о, мила весно, звідусюди
до нас злітаються пташки,
щоб нині ранок звеселити…
він поспішає навпрошки,
а навздогін йому трембіта
сріблясто лине з синіх гір,
їй вторить сонечко свідомо –
волать не варто до зневір,
а краще ввіритись святому…
в молитві в’яжеться чуття –
не спопелить його стихія…
повір, та стежка не проста,
та нащось доля їй воліє…
05.05.2021
фото автора