Залиш свої образи десь позаду,
Ми стільки вже пройшли,
сказати важко:
Коли збираєш душу з битих пазлів,
То розумієш:
відтепер не страшно.
Залиш усі світанки за стіною
Безликих, непотрібних сподівань:
Ми стільки вже побачили з тобою,
Що вечір знову плаче без вагань.
А дощ горить, і палиться асфальтом,
Розжарений бетон стікає в землю:
Раніше ми були таки пропащі,
А зараз, наче, стало ближчим небо.
Залиш свої образи, не журися!
Чим більше нервів, тим стійкіша кома.
Ми стільки вже побачили...
Дивися!
Будь обережний!
Я чекаю вдома.
03.03.2021
© Inna Омут, 2021