Вбиваючи пригнічене сумління,
Дощ падав.відсторонь...і мовчазні.
Холодні краплі й бліді серця стіни,
І поривання- і мої пісні.
В моїй душі немов усе мовчало.
Я зтрушую із одягу свій бруд.
Нен;видіть минуле звичним стало.
Невже мій голос внутрішній заснув...
Не зможу сам зцілити своїх ран.
Тим більше...не зцілити ран суспільства..
У кожного свої щільні права...
І кожний має вибір особисто.
Мій Бог, пробач, за те що не зумів,
Не був у всьому вірний, не старався.
Ти знаєш сутінки моїх гріхів.
Не стомлюєшся знов мене прощати..
Я бачу стежку.Вгору йде вона.
Там схил з гіркою назвою "Голгофа"
І так незвично знiтилась душа..
В передчутті якоїсь катастрофи..
Х.Т. грудень 2016.