А ти,
пішла?
Пішла.
ПІШЛА!
Неначебто, померла.
І я,
шкраб,
начебто не пам'ятав,
та де ж,
ти?
Де ти?!
Відстороняв,
в слова,
в діла.
До того ж,
малі діти...
Коханка.
Вир життєбуття -
тут спробуй, відірвися,
так трахне в лоб -
засвоїш вмить,
оці от, теревені ...
А от вночі,
в полоні снів,
у стогоні жалю,
я згадував нелюб свою
і разом з нею плив...
Я плив туди,
де не було
тим пристрастям моїм,
межі...
І знов згорав,
як в давнину.
Летів і розумів,
що, не було
ну, не було,
ніяких псячих сил...
Тримати і тебе,
у жменях.
Розкрив долоні, і...
Нема!
Я здох — прости, прощай...
Цей прощавай, він, як лишай,
стригучий в смерть мою.
Дожив…
Світанок…
П'ю свій чай.
Курю.
Та щось жую...
От,
достобіса!
Доста, доста!!!
І раптом, діти ж, діти!
Та,
спазм,
пішла.
Пішла,
ПІШЛА ...
Нема тебе на світі.