А хочеш, пристойності маску зірви,
здіймися угору, де зоряні зводи.
Кохання минулого там острови,
їх безліч між зір, є – лишень епізоди.
В коханні признатися міг без проблем,
й тоді, як знайомився лиш на хвилину.
Від зустрічей ніша – окремий едем,
бо кожна вбачала в тобі – половину.
Негідні пасії діянь і віршів!
Пустий п'єдестал і розірвані ноти.
У кратері – спека. Мороз – на душі.
Життя не лишило спокус на цейтноти.
Любові творець, ти – її поводир.
Побачив, як тліє сердечне кохання?
Немає надії нітрохи? Іди!!!
Навіщо безумства і зайві зітхання.
Ти сонному місяцю згаснути дай,
грядущому дню дай настроїти ритми.
Видніє. Сновиддя пливе, як вода,
і стогнуть, і мучаться капосні рими.
_____________
Для кого вві сні я вела монолог?
І де та безодня, де чортовий кратер?
Бог з ним!
На любові гіркий епілог
щоденне життя безсумнівно багате.
картинка з інету