***
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.
© Ліна Костенко
***
А жизнь идёт, и всё без корректур.
И время не сбавляет темп галопа.
Давно уж нет маркизы Помпадур,
Прошли часы всемирного потопа.
Не знаю я, что будет после нас,
В какие ризы будет явь рядиться.
Неутомима времени волна,
Но живы мы и надо торопиться.
Оставить миру что-то после нас,
Пока в небытие уйдём, как тени,
Чтоб только в синеву небесных глаз
Гляделась, как всегда, земля в цветенье…
И чтоб леса не вымерли, как тур,
И чтоб слова не исчерпать, как руды.
А жизнь идёт и всё без корректур,
И как напишешь, так уже и будет.
Не бойся сожаления строки,
Прозрений трудных, их целебно млеко,
И истин не страшись, они горьки.
Печалей не минай, они как реки…
Лишь душу человека не моги
Предать. Не оправдаешься вовеки.
Перевод с украинского - Ірина Ирина Юрчук