Не одна ще прилине весна,
не одне роз’ятрить міжсезоння.
Не шукай мене навіть у снах,
я твоїм залишуся безсонням.
Ти не зміг розпізнати краси
золотої душі, а не тіла.
У безмежну безвітряну синь
сива пташка над ранок злетіла.
Ми, звичайно, були не святі,
чи як мовиться – вольному воля.
Кажуть, щастя не в щасті, а втім –
як людей обдаровує доля.
Не судилося. В кожного свій
стиль життя і свої переваги.
А розлуки проникливий змій,
безумовно, достойний поваги.
Ні обов’язків, жодних умов,
все напрочуд обом зрозуміло.
Без війни, прикрих слів і розмов
так майстерно… зеро прикипіло.